Вівторок, 21.11.2017, 13:24
Вітаю Вас Гість | RSS

Повір у себе і май надію, розвинь таланти, здійсни всі мрії!
Меню сайту
Сайту
Хмарка тегів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 192
Форма входу

Welcome
Наше місто
.
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вплив TV на дитину

Глобальний експеримент над дітьми (або вплив ТВ на психіку дитини)
Останнім часом психологам усе частіше доводиться мати справу з поганою поведінкою дошкільників. З одного боку, надзвичайна скутість, недорозвинення мови. З іншого боку — підвищена агресивність і демонстративність. Дитина соромиться відповісти на найпростіше запитання, але при цьому не боїться кривлятися при чужих дорослих, плазувати під столом, робити непристойні жести. Вона поводиться абсолютно некеровано. Моделі поганої поведінки її приваблюють, як магніт, хоча вона часто не бачить нічого подібного вдома і, звичайно, тисячу разів чула від рідних, що так поводитися не можна. Вже в чотири-п'ять років такі діти обожнюють бойовики. При цьому такі діти, по-перше, психічно нормальні, а по-друге, нерідко ростуть у забезпечених сім'ях, де в них є все: іграшки, розвивальні ігри, книжки. Є, щоправда, один нюанс. Майже всі вони з раннього віку захоплюються комп'ютерними іграми й телевізором. У чому ж справа? Може, малята стали жертвою якогось соціального експерименту?
Ось, як це пояснює керівник Центру комунікативних досліджень ІСЕПН РАН, кандидата соціологічних наук Наталія Маркова, яка вивчає вплив на дітей і підлітків різних засобів масової інформації.
Вплив сучасних ЗМІ очевидний для фахівця. Сучасне західне мистецтво змінює, деформує психіку дитини. Ідеться про мультфільми і комп'ютерні ігри. Дуже сильно впливаючи на дитячу фантазію, вони дають нові установки і моделі поведінки.
Давайте розглянемо окремо кожне з вищезгаданих поведінкових відхилень. Почнімо з агресії. Згадаймо «Покемонів». До чого там зводиться основна дія? Ці істоти одна одну вражають, прагнуть знищити. А що переживає дитина, дивлячись мультфільм? Вона ідентифікує себе з його героями. Такі закони сприйняття художнього твору. А ідентифікуючи себе з істотою, що успішно нищить інших істот, дитина поступово засвоює агресивні моделі поведінки, що винагороджуються почуттям переможного торжества. У її психіці виробляється своєрідна канавка агресивності. Торована колія, по якій рухаються її почуття.
Але ж ви скажете, що у всіх мультфільмах є боротьба добра зі злом. Богатирі перемагають драконів, Іван-царевич—Змія Горинича. Чи є якась відмінність традиційних казкових мультфільмів від західних «шедеврів» нового покоління? Звичайно, є. Чому відбувається фіксація на агресії? У кожної людини в прихованому вигляді існує садо-мазохістський комплекс, і сучасні західні мультфільми його експлуатують, змушуючи дитину відчувати насолоду, коли герой мультфільму заподіює комусь шкоду. Це вміло стимулюється аудіо- і відеорядом. Багаторазове повторення подібних сцен викликає в дітей фіксацію на агресії і сприяє виробленню відповідних моделей поведінки. А в традиційних вітчизняних мультфільмах не смакували подробиці убивства... Та й узагалі, маленьким дітям намагалися не показувати подібних сцен.
Ось приклад заохочення демонстративності в мультфільмах. Узяти хоча б «Телепузиків». Кожна серія являє собою якусь повчальну розповідь, що теоретично має бути корисною малятам, оскільки вік, на який розрахований серіал, —це діти від півроку до чотирьох років. Давайте розглянемо, як розуміють автори слово «прикраса». Спершу прикраса — букетик, перев'язана стрічечкою, — з'являється на ялинці. Потім ми бачимо, що букетик заткнуто за пояс одному з телепузиків. «Прикраса», — повторює диктор, і раптом... букетик зі стрічечкою виявляється в телепузика на дупі! Він, як собачка, починає бігати по колу, намагаючись його витягти, а інші персонажі весело сміються. Розумієте, яка модель поведінки прищеплюється малій дитині? Прикраса — те, що встромляють у зад товаришеві і дружно веселяться, оскільки це смішно. Модель демонстративної поведінки є чіткою, але телепузиків не поставили в куток і навіть не сказали, що так поводитися погано! Навпаки, це чудово: встромити щось товаришеві в зад і потішатися над ним.
Неможливо не сказати про недорозвинення мови і взагалі про загальмування психічного розвитку дітей-споживачів такої кінопродукції. Існують дослідження англійських і американських психологів, що займаються проблемними дітьми, які з'явилися після нової плеяди мультфільмів.
Є діти, що не можуть у школі засвоювати на слух інформацію, страждають від недорозвинення мови й емоцій. Західні вчені встановили, що це діти, яких у ранньому дитинстві «виховував» телевізор. Експерт у мові доктор Саллі Ворд (Великобританія) говорить, що за останні 20 років різко збільшилася кількість дітей, що вміють сприймати тільки зорову інформацію. Слова проходять повз неї. У школі «телевихованці» відчувають великі труднощі зі зміною звичного візуального сприйняття на вербальне, адже навчає їх не телевізор, а живий учитель, до того ж вони повинні спілкуватися з іншими дітьми, а для них це недоступно.
Цікаво, як саме формують таких дітей мультфільми останнього покоління. Ще раз звернімося до «Телепузиків». Дорослі люди, що дивилися цей серіал, нерідко звертали увагу на дивацтва, яких раніше ніколи не бувало в мультфільмах. По-перше, ігрові епізоди йшли два рази поспіль. А ще час від часу в «Телепузиках» демонструвалися мультиплі-каційні вставки, що повторювалися кілька разів на тиждень. Ну, скажімо, «Хід тварин»: на екрані раптом з'являються тварини, зовсім різні, з різних природних зон: крокодили разом з бегемотами, пінгвінами, страусами. Вони йдуть дуже повільно, караваном, і їхній хід по екрану розтягується хвилини на три-чотири. Для кіно — це дуже великий час.
Зміст вставок — у долученні дітей до екрану. Причому у долученні страшному, гіпнотичному! Адже екран світиться. Його мерехтіння, що людина сприймає незалежно від своєї волі, має певний ритм. А мерехтливе світло, ритм і певним чином дібрані шуми гіпнотично впливають на психіку. Дитина впадає в транс і вже зовсім некритично сприймає усе, що йде з екрана. «Телепузики» — це послідовне створення людини - дебіла, що сидітиме перед телеекраном з відкритим ротом і ковтатиме будь-яку інформацію.
саме гіпнотичним впливом екрана можна пояснити той факт, що дитина не може відійти від телевізора, а коли батьки нагаються вимкнути його, впадає в розпач, нестямно кричить, кидається в бійку. Ця залежність на зразок наркотичної. А відлучення від наркотика спричиняє різку реакцію.
Ось ще приклад мультиків, що є небезпечними для дітей. «Сімпсони», наприклад, спрямовані на впровадження девіантної поведінки в родині, і ви, напевно, знаєте, що батьки навіть подали в суд...
Як вам сподобаються такі тексти? Син говорить матері у відповідь на прохання щось зробити: «Сама зроби, стара шльондро!» Старі, наприклад, дідусь Сімпсон, виглядають ідіотами. Над старістю, хворобою просто глумляться. Черепаха краде вставну щелепу старого, а бідолаха не може наздогнати її, перед його носом зачиняє двері рідний синок. Тут руйнуються норми поведінки дітей і батьків. У нормальному суспільстві так ні з ким не прийнято поводитися! І персонажів цього, з дозволу сказати, мультфільму не засуджують! Навпаки, все дуже мило і весело, «прикольно». Такий собі «чорний гумор».
А ось інша маніпуляція дитячою свідомістю. Стали відомі факти з Петербургу про недавні випадки жорстокого і зовсім невмотивованого побиття дошкільниками однорічних дітей на дитячому майданчику. Чому? - спитаєте ви? А тому, що ненависть до дітей теж зараз навіюють з телеекрана. Пригадайте хоча б мультсеріал «Ох, уже ці дітки». Діти в ньому огидні, бридкі істоти з величезними, роздутими головами, на яких, як на общипаній курці, стирчить волосся. Вигляд жахливий, а що творять ці діти? Це ж просто жах! Оскільки в реальних дітей ті самі зовнішні ознаки, то в дошкільника виникає подвійний асоціативний зв'язок: перенесення з мультиплікаційних дітей-монстрів на реальних, яких дитина бачить під час прогулянки. І з'являється думка, що їх треба бити, тому що це чудовиська.
«Вулиця Сезам». Цей серіал теж дивилося безліч малят. В одному підмосковному дитячому садку величезних персонажів «Вулиці Сезам» навідь використовували на навчальних заняттях. Задоволені вихователі говорили, що діти охоче долучаються до таких ігрових методик.
Але це не аргумент. У «Вулиці Сезам» ті самі принципи: пропаганда девіантної і неуспішної поведінки. Крім того, персонажі на рідкість огидні. Для чого це потрібно? Справа в тому, що дитина ідентифікується не тільки з поведінкою персонажа. Механізми імітації в дітей рефлекторні й такі тонкі, що дозволяють вловлювати найменші емоційні зміни, дрібні мімічні гримаси. Але ж фізіономії в чудовиськ з «Вулиці Сезам» одна гірше від іншої: тупі, злісні або божевільні. Коли дитина ідентифікується з такими персонажами, її внутрішнє самовідчуття співвідноситься з виразом їхніх облич. І маля починає поводитися відповідним чином: неможливо перейняти злісну міміку й залишитися в душі добрим, перейняти безглузду гримасу і прагнути «гризти граніт науки».
Для чого ж потрібно рекламувати девіантну поведінку? Це частина ідеології західної цивілізації. Те, що зараз прийнято називати глобалістським проектом. Глобалісти вважають, що ресурси планети обмежені, а людей надто багато і їх необхідно «скоротити», не застосовуючи відвертого насильства. Технології «промивання мізків» винайдено давно, але зараз вони стали бездоганними, як ніколи. Одна група обдуреної молоді зробить злочин, і її членів можна буде посадити до в'язниці. Інша частина населення могла б спокійно жити, маючи сім'ї та виховуючи дітей. Але оскільки народження дітей у глобалістському світі треба обмежувати, у молоді виховують ворожість до дітей, а гомосексуалізм і лесбіянство зводять до норми і звеличують. Тепер статевий інстинкт можна задовольняти без «небажаної вагітності». А третя група людей буде з відкритим ротом сидіти перед екраном. Цими керувати найлегше.
Яких заходів у сформованій реальності можуть вжити батьки та громадськість? Звичайно, необхідно вимагати від держави введення цензури на кіно- і телепродукцію для дітей. Інакше ми одержимо ціле покоління моральних і фізичних виродків. Але перекладати усю відповідальність на державу теж не варто.
Батьки повинні розуміти, що дітям дивитися такі мультфільми, бойовики не можна! Категорично!

(Матеріал взято з журналу "Психолог )
__________________________________________________________________________________


Як не виростити дитину-телезомбі.

Чи винне телебачення в тому, що дитина росте телезомбі? Як не дати дітям від трьох до семи залипнути перед «ящиком», натомість використавши потенціал телебачення для навчання і розвитку.
змінюється, здатна полонити навіть найжвавішу дитину, змушуючи її просиджувати годинами перед «ящиком». Тому чимало родин із появою дитини відмовляються від телебачення повністю, аби тільки не дати маляткові перетворитися на телезомбі. Чи варто батькам сприймати телевізор виключно як джерело психічних розладів, ожиріння і збайдужіння до реального світу? Психологи, що співпрацюють із американським громадським телебаченням, стверджують: діючи свідомо й дотримуючись певних правил, батьки можуть перетворити телевізор на союзника й помічника у вихованні та розвитку дітей. MediaSapiens уже публікував поради для батьків немовлят, ці ж стосуються радше дітей від трьох до семи.
Телеперегляд може бути корисним для вашої дитини. Одначе для цього не досить залишити телевізор увімкненим у кімнаті, де перебуває дитя: ви повинні працювати над здоровими телеглядацькими звичками, і що раніше почнете, то краще. Йдеться не лише про звички вашої дитини. Не забувайте, що для вашої дитини ви – головний взірець, вона неодмінно повторюватиме вашу власну глядацьку поведінку. І навпаки, якщо ви хочете скерувати її дії в певне позитивне русло, варто почати з себе.
Будьте активними глядачами. Дитина не повинна зробити висновок, що телевізор – це те, що заважає людям спілкуватися між собою. Розмовляйте про те, що відбувається на екрані. Повторюйте фрази, що пролунали в мультфільмі чи програмі. Заохочуйте дитину ставити запитання щодо незрозумілих їй речей та подій, побачених в ефірі, і розпитуйте її про те, що вона бачить і розуміє. Трирічна дитина ще не вміє аналізувати, але може поділитись із вами емоціями та асоціаціями. Призвичаївши дитину обговорювати те, що вона бачить, ви не дозволите їй впасти в гіпнотичне заціпеніння перед телевізором.
Під час телеперегляду краще рухатись, аніж сидіти на місці. Якщо в ефірі співають – співайте, танцюють – танцюйте, плескають – плескайте разом із дитиною. Побавтеся у вгадування на слух: попросіть дитину відвернутися від телевізора і називати, вгадуючи за голосом, тих героїв, які з’являються у програмі. Якщо дитина схильна «пірнати» в екран, підходячи занадто близько, – змушуйте її тримати дистанцію.
Не припиняйте взаємодіяти з дитиною. Спілкування є одним із найважливіших чинників розвитку. Навіть якщо увага дитини захоплена подіями на екрані, ви можете сісти поруч, взяти її за руку й додати їй відчуття близькості. Якщо ви не маєте змоги бути поруч із дитиною під час телеперегляду, запрошуйте інших членів родини або друзів. Краще, якщо дитина дивитиметься телевізор у вітальні або на кухні разом із вами, а не у спальні. В дитини не повинне сформуватись уявлення про телеперегляд як заняття, якому віддаються на самоті.
Володар Пульта – ви, а не дитина. Пульт дистанційного управління телевізором, як і будь-який «предмет сили», справляє на дитину магнетичний вплив, тож ви повинні встановити незламне правило, за яким будь-які маніпуляції з телевізором здійснюєте тільки ви. Щойно пульт опиняється в руках дитини, в неї виникає спокуса не лише перепрограмувати телевізор чи позбивати налаштування, але й перемикати його на власний розсуд, не реагуючи на ваші зауваження. Тоді вже не обійтись без каральних санкцій, яких не любите ні ви, ні ваша дитина. Тож краще тримайте пульт поза зоною досяжності. Якщо дитина переглядає відео на комп’ютері, поясніть їй, що не варто натискати на клавіші, або приберіть/заблокуйте клавіатуру й мишку.
Старанно добирайте програми і фільми, які дивиться ваша дитина. В ідеалі варто спершу переглянути їх самим, аби пересвідчитись, що там немає нічого, що загрожує дитячій психіці. В усякому разі, слід пошукати в інтернеті, що пишуть про програму чи фільм, обираючи не тільки статті та рецензії, які можуть виявитись рекламними, але й відгуки пересічних людей. Розпитуйте друзів і знайомих, що вони показують своїм дітям. Замість шукати «що там цікавого по телевізору показують», краще поставте запис перевіреної програми чи мультфільму, що не принесе вам і вашій дитині прикрих несподіванок.
Для ввімкнення телевізора повинна бути причина. Інакше телевізор перетвориться на фонове бубоніння. Оберіть конкретну програму (фільм, мультик), яку ви хочете подивитися, і вимкніть телевізор після її завершення. Телебачення є потенційним джерелом необмеженої кількості порівняно одноманітних розваг, тож важливо показати дитині, що ви – як і вона – споживаєте їх дозовано, в розумній кількості. По завершенні перегляду ви можете оголосити: «Все, мультик скінчився, тепер час зайнятись чимось іншим».
Для вимкнення телевізора є маса причин. Нагадуйте дитині про величезну кількість інших цікавих занять, окрім перегляду телебачення. Дайте їй зрозуміти, що, приглушивши звук або вимкнувши телевізор узагалі, вона може отримати щось не менш вартісне: ігри надворі, спілкування з іншими людьми, малювання, танці, співи і багато іншого. Пояснюючи це, ви можете навести приклад якогось із телевізійних героїв, яким захоплюється ваша дитина: «Якби *** тільки й робив, що дивився телевізор…?». Відтоді, як дитина навчиться користуватись годинником і стежити за часом, чітко регламентуйте часові рамки перегляду й заохочуйте її саму вимикати телевізор – це може сприйматись як цікава гра. І, звісно ж, не піддавайтесь на провокації та істерики, якщо дитина просить/вимагає ще.
Якщо ваша дитина гостро реагує на те, що відбувається на екрані, включайтеся – не залишайте її наодинці з емоціями. Переляк погано лікується раціональними зауваженнями на зразок «тут нема чого боятися», краще обійняти дитину й дати їй улюблену іграшку. Якщо дитина стає надміру агресивною, схильною до насильства, варто, принаймні, тимчасово зав’язати з програмами, в яких воюють чи б’ються. А програм, у яких персонажі схильні вирішувати конфлікт за допомогою грубої сили, варто уникати в принципі. Якщо ви бачите таку поведінку на екрані, ви можете внести корективи в її сприйняття, коментуючи: «Замість бити свою сестричку, цей хлопець міг би чемно попросити її не заважати».
Поясніть дитині, що таке реклама, навчіть вирізняти рекламні ролики з-поміж мультфільмів і програм. Якщо розуміння того, що симпатичний ведмедик із реклами співає й танцює заради маминих і татових грошей, не зменшує потягу дитини до реклами, відвертайте її увагу під час рекламних пауз, тимчасово перемикайте канал або вимикайте телевізор узагалі. Якщо ж дитина все одно вимагає купити їй іграшки чи харчі, які побачила в рекламних роликах, перегляд каналу, який їх демонструє, варто припинити, принаймні, тимчасово.
Дозвольте дитині обрати самій із-поміж множини попередньо дібраних вами варіантів телеконтенту. Не нав’язуйте їй своїх власних уподобань. Не забувайте, що ваше та її сприйняття дуже різниться, і те, що здається вам примітивним або потворним, може бути найцікавішим для дитини. Хоч як би вам хотілося, щоб ваша дитина надавала перевагу розвитковим і навчальним програмам, змиріться з тим, що для її розвитку в цей конкретний момент найкращим може виявитися саме «Барні» чи «Лунтік». І не хвилюйтесь, якщо ваша дитина зосереджується на окремій програмі або фільмі, багато разів переглядаючи те саме знову і знову. Це не зашкодить – отримавши всі поведінкові, емоційні та естетичні уроки, які спроможна дати ця програма, дитина з легкістю переключиться на щось нове. Головне, щоб це нове було напоготові.
Якщо дитина наслідує улюбленого героя, не заважайте їй, скеровуючи, якщо це можливо, її дії в найбезпечніше та творче русло. Поясніть дитині, що мультиплікаційні персонажі вміють робити речі, на які не здатні реальні люди. Нагадуйте про це періодично. У разі чого запропонуйте пограти в якогось іншого телевізійного героя, який не літає, не б’є посуд і не топить кішку у ванні. Звідси очевидна порада: варто знати світ, у який занурюється ваша дитина, коли переглядає телепрограми. Інакше ви просто можете не знайти спільної мови.
Не дозволяйте розвинутися комплексам. Стимулюючи механізми наслідування, телебачення змушує дітей прагнути багатьох речей і часом тяжко переживати їхню недосяжність. Варто виокремити з-поміж дитячих прагнень і мрій апріорі нездійсненні (бути Гаррі Поттером, відростити крила) і спробувати перетворити їх на гру, перевівши в уявну площину. Говоріть дитині про те, що вона нічим не гірша за того чи іншого героя, і замість недосяжних можливостей та характеристик у неї є інші, не менш цінні. Якщо йдеться про цілі, умовно досяжні в дорослому віці (літати в космос, грати як Андрій Шевченко), запропонуйте зробити перші кроки до цієї віддаленої мети – почитати книжку про космос, піти пограти у футбол тощо.
Часто комплекси стосуються зовнішності кіноакторів і телевізійних персонажів. Поясніть, що «зіркова» краса є значною мірою наслідком роботи стилістів та дизайнерів, і що натуральна зовнішність краща за ляльково-фотошопну.
Не дозволяйте сформуватися хибним стереотипам. В ідеалі дитина повинна зрозуміти, що події на екрані – чиєсь суб’єктивне бачення, а не реальність. Програми чи фільми, що змальовують жінок слабкими і залежними від чоловіків, представників певних рас чи культур вивищують над іншими, демонструють переваги молодих над старими, потребують від вас додаткових пояснень. Бажання бути схожим на героя-переможця з мультфільму не повинне перетворитись у дитячій свідомості на зверхнє ставлення до інших.
Ніякої їжі перед телевізором! Бажання щось пожувати під час телеперегляду є суто рефлекторним і не пов’язане з голодом, тож ваша дитина має всі шанси заробити ожиріння чи зіпсувати шлунок смачною, але анітрохи не корисною їжею. Якщо ви самі любите засісти перед телевізором із поп-корном, горішками чи чіпсами, відвикайте.
Обережно, залежність! Поклавши руку на серце, зізнаймося: ми самі вмикаємо дитині телевізор чи мультик на комп’ютері, аби на певний час спекатись її й зайнятися важливими для нас справами. Часом це необхідно й неминуче. Але, якщо ми нейтралізуємо дитину в такий спосіб регулярно й надовго, постає питання: хто тут залежний – дитина, яка йде запропонованим їй шляхом найменшого опору й максимальних розваг/задоволень, чи дорослі, які вже не можуть обійтися без цього «заспокійливого»? Цю проблему не завжди легко вирішити, але, принаймні, слід усвідомлювати, що її джерелом є наші власні помилки, недбалість і лінощі, а не зловороже телебачення, яке «дебілізує» наших дітей.
 
 

Педагогічні ідеї

Наша школа

.
Конкурси

Відеогалерея

...

Друзі сайту

Календар

«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Оголошення

Шановні Випускники! У школі стартував проект " Наші випускники". Просимо випускників усіх років відгукнутися! Пишіть, дзвоніть!
...

Архів записів

Освітні сайти